ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДОШКІЛЬНЯТ

Кожна мати любить своє чадо, але як довідатися, чи дійсно ви добре розумієте його, або помиляєтеся щодо нього? Чи підготоване ваше маля до труднощів спілкування? Наполегливий він або впертий, сміливий або агресивний, добре вихований чи занадто боязкий? „Запитальник" від Фромма, авторитетного фахівця США в галузі педіатрії й дитячої психології, допоможе вам розібратися в цьому.

1.Чи легко розсмішити вашу дитину?

2.Як часто вона вередує? Рідше одного-двох разів на тиждень?

3. Чи лягає спати спокійно, не виводячи з терпіння всіхдомашніх

4.Чи все вона їсть, чи достатньо, чи не коверзує при цьому?

5.Малюк має друзів, які добре до ньогоставляться, і з якими він охоче грає?

6.Чи часто він злиться й виходить із себе?

7.Чи завжди потрібно доглядати за ним?

8.Чи вдається йому вночі завжди залишатися сухим?

9. Чи має дитина звички: ссати великий палець, гризти нігті, часто пхикати або занадто багато фантазувати?

10.Чи можете ви залишити малюка де-небудь самого, не побоюючись, що він розплачеться, ще й так, ніби ви покинули його назавжди?

11.Чи добре він поводиться з однолітками? Він не потребує при цьому особливого догляду з вашого боку?

12. Він має які-небудь свої дитячі страхи?

Нехай вас не бентежить те, що в якихось випадках, замість упевнених «так» або «ні», вам легше відповісти «іноді». Подивіться, скільки «так» і скільки «ні» у ваших відповідях.

Якщо зможете дати позитивну відповідь на питання під номерами з 1- 5, 8, 10, 11, та негативну - на 6, 7, 9, 12 - ви чудово виховали вашу дитину й підготували її до перших труднощів життя.

Якщо переважають негативні відповіді - тоді варто звернутися по допомогу до психолога.

На що скаржаться дошкільнята

Дитячі скарги вирізняються і мотивами, і способом висловлювання, і очікуваною реакцією дорослого. Розглянемо чотири типи скарг, які виділили психологи.

1. "У мене болить..." Приводом до скарги тут є ураження, викликане фізичним болем, заподіяне однолітком. 3овні це супроводжується яскравими емоціями - плачем, криком. Дитина шукає у дорослого або ласки й уваги, або будь-якої форми співчуття - наприклад, негативного ставлення до події. Малий часто наполегливо вимагає покарати винного, хоча насправді не це для нього мета. Головне - нехай дорослий покаже, що той, хто ображає, неправий.

2. «Нехай віддасть...» Такі скарги є наслідком зіткнення інтересів кількох дітей щодо певних предметів, іграшок, дій. Вони виникають, коли дитина прагне мати або робити щось, але зустрічає перешкоду; коли вона співчуває комусь, але не може допомогти - тобто тоді, коли їй конче потрібне втручання дорослого. Плач і крик є знаряддям тиску на нього: «Нехай віддасть», «Нехай піде »

3. «А вони не сплять...» Такий тип скарг виникає у ситуаціях порушення однолітками режимних правил. Вони інформують про поведінку інших дітей, і саме їх дорослі найбільше схильні розглядати як «ябедання ». Дитина в цій ситуації ніби не виявляє особистого зацікавлення, лише запитально дивиться; часом на обличчі з'являється вираз задоволення, якщо реакцією буде вказівка припинити порушення або обіцянка прийти і втрутитися самому. Зазвичай, малий говорить спокійно й не прагне нашкодити іншим. Він і не вимагає покарання, а пропонує пояснити винуватцеві, що так чинити не можна. 3а його повідомленням про чиюсь провину стоїть певне розуміння правил співжиття у дитячому колективі, які він сам уперше засвоює. 3іткнення з відвертими порушеннями спонукає його звернутися до головного арбітра - дорослого - за підтримкою та роз'ясненням.

4. «Я хочу, щоб мене похвалили... »; «А вони також погані...» Такі фрази також є інформацією дошкільнят про провини однолітків. Але тут уже проглядає певне особисте зацікавлення: «ябеда» прагне уникнути можливого покарання для себе й, повідомляючи про неправильні дії іншого, наче відокремлюється від них або сподівається, що його похвалять, очікує збігу власної моральної оцінки й позиції дорослого.

Буває, що в групі дитсадка або в сім'ї, де є кілька дітей, дорослий одним симпатизує більше, іншим менше, і тим, іншим, ясна річ, випадає більше зауваження - їхня хороша поведінка на тлі постійного схвалення дій і вчинків улюбленців виглядає малопомітною (або й взагалі ігнорується). У таких дітей виникає гіпертрофоване бажання дочекатися від дорослого похвали. Отож скарга на однолітка як засіб привернення до себе уваги набуває відтінку «доносу» й може перейти у звичку, у рису особистості, якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини і не зреагує на її постійні оскарження.

Як ставитися до скарг дошкільнят

Попри все розмаїття дитячих скарг, у них є дещо спільне. Скарга - це звертання дитини до дорослого з власної ініціативи. Вона є сигналом певного дискомфорту - часом фізичного, а здебільше душевного, незбагненного, конфліктного, з якого сам не може вибратися.

У скарзі відбивається негативне переживання дитини (тривога, гнів, обурення, подив) і прагнення поділитися ним з дорослим, досягти розуміння й отримати підтримку.

Скарга здебільшого емоційно забарвлена, хоча й по-різному. Це свідчить про значущість для дитини того, що спонукує поскаржитися.

Скарга дошкільняти дорослому - своєрідний вияв його прагнення спілкуватися з ним, гострого бажання розповісти про себе - найчастіше про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин з іншими людьми.

Скаржачись, дитина шукає співчуття і співпереживання. Це дає їй дуже багато: визнання дорослим її почуттів (1-й тип); втіху за адекватного ставлення дорослого до кривдника (2-й тип); і найголовніше - уточнення або й усвідомлення правил та норм взаємин із тими, хто її оточує (всі типи скарг, а надто 3-й і 4-й). Щоправда, коли йдеться про 4-й тип скарг, усвідомлення часто-густо парадоксальне: щоб тебе не вважали поганим, треба відмежуватися або вказати на недоліки іншого. Та попри все, констатуємо у скарзі осягнення дитиною норм і правил людських взаємин, оволодіння певним соціальним досвідом. Це здійснюється завдяки співвіднесенню власного ставлення до ситуації та людей зі ставленням до них дорослого, їхній збіг е для малого компасом у складному людському світі.

Психологічна природа дитячих скарг визначає вашу реакцію і дії щодо них. Якщо дитина глибоко переживає ситуацію, яку сама не може розв'язати, і тому звертається до вас за співчуттям і підтримкою; якщо ці переживання пов'язані зі взаєминами з іншими людьми й шляхом узгодження оцінок того, що відбувається, нею самою і вами вона осягає моральні норми, то обминати увагою її звертання до вас аж ніяк не можна. Часом досить пригорнути малого, втішити, щоб він припинив рюмсати та скаржитися на вигаданий біль, коли насправді дитина сумує за вашою ласкою. Або ж задовольніть його потребу у позитивній оцінці, у повазі до себе, давши перед тим зразки належної поведінки. А ще можна організувати взаємодію з однолітками. Усе це допоможе дитині засвоїти норми взаємин з іншими людьми.

Характер за квіткою

Говоримо про темперамент:

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини: рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент це те, з чим людина народжується, і те, що протягом життя в основі своїй не змінюється. Темперамент проявляється в дії, поведінці, вчинках людини й має зовнішнє вираження.

Вчення про темперамент існує вже 2,5 тис. років. Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н. е., описав чотири види темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. У той час не можна було дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. Виділені І.П. Павловим типи нервової системи за основними характеристиками відповідають класичним типам темпераменту.

Сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує високий опір труднощам життя

Сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик. Його нервова систематакож характеризується значною силою та рівновагою нервових процесів поряд з малою рухливістю. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініку, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.

Сильний, неврівноважений тип із перевагою збудження - холерик. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням процесів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний та нестриманий.

Слабкий тип - меланхолік. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.

Поради батькам:

Швидкість та інтенсивність у будь-якому виді діяльності не мають бути однаковими для всіх дітей, бо перебувають у прямій залежності від будови організму і в багатьох випадках не можуть прискорюватись ніякими зовнішніми впливами.

Досягнення бажаних виховних чи навчальних результатів під час роботи з дітьми представниками різних темпераментів неможливе шляхом зміни темпераменту дитини, тому необхідно підбирати педагогічні прийоми і методи.

Не слід підходити до розгляду особливостей кожного темпераменту з позиції створення умов для розвитку позитивних рис темпераменту і прагнення ліквідувати інші риси, бо саме шкідливі, на перший погляд, властивості можуть виявитися єдиним можливим засобом пристосування індивіда до фізичного виживання в сучасному світі. Метою має стати не ліквідація, а спрямування розвитку кожної риси в корисному для дитини і суспільства напрямі.

На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків?

Небезпека в тому, що діти-сангвініки намагаються займатись тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості не стали джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, поверховість, непостійність та егоїзм.

Які поради можна дати батькам холерика?

Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики, їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін. Холерикаважливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісне виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій навчіть її вибачитись, обговоріть, як наступного разу слід діяти в аналогічній ситуації.

Які вимоги можна поставити перед батьками флегматиків?

У наш час, можливо, найскладніше жити флегматикам. Шалені ритми сучасності для них незрозумілі й надзвичайно виснажливі. Саме діти-флегматики найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків тривалий час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто ж дитині-флегматику розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншим повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншимтемпераментом нерідко доходять до найвищої стадії роздратування. Звинувачення дитини-флегматика в некмітливості, постійні покарання за повільність можуть призвести до формування комплексу неповноцінності й навіть неврозів. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно грати в нетривалі за часом.Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вваливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з реживають несправедливість, зазіханблизькими людьми. Вони стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу. Тому намагання усамітнитись своєрідна захисна реакція організму.

Завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти флегматикам увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.

Як виховувати меланхоліків?

Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розхитуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

Меланхоліка швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.

«Вплив віртуального світу на дитину»

(Консультація для батьків)

Всі дорослі колись були дітьми і пам`ятають, що немає більш приємного зайняття аніж нічого не робити цілими днями, а тільки дивитися телевізор, бігати з друзями по вулиці і вигадувати собі різні пригоди. Але на сьогоднішній день залишати дитину на одинці з собою або на стареньку бабцю набагато небезпечніше. Спитаєте чому? Навколо дуже багато спокус. А найбільші з них – телевізор, комп`ютер та Інтернет. Ця консультація – спроба максимально розкрити тему неконтрольованого впливу з боку віртуа-льного світу на дитину, що проводить у ньому забагато часу.

Друже мій, телевізор.

Перше, на що звертають увагу діти, яким немає чим зайнятися – телевізор. Він є у всіх і скрізь. Динамічна картинка, різноманітні шоу, фільми та переживання героїв можуть тримати увагу людини перед блакитним екраном впродовж дня. У багатьох сім`ях є кабельне або супутникове телебачення, що задовольняє потреби будь-якої аудиторії і виливає на нас тони інформації, здебільшого некорисної і навіть шкідливої для дітей до 16 років.

Вже давно минув той час, коли дитина дивилася тільки дитячі програми. Не маючи уявлення про вплив інформації на свідомість людини, діти не в змозі самостійно її відсортувати. Це завдання лягає на батьків. Технічний процес, як ми знаємо, не стоїть на місці. На сьогоднішній день сучасні телевізори оснащені функціями блокування та кодування каналів. Батьки, навіть можуть, придбати зовнішні електронні прилади, що повністю блокують телевізор в період їх відсутності.

Хотілося б відзначити перелік телеканалів за їх ефірним наповненням, які можна віднести до тих, що не бажано дивитися під час відсутності батьків. До таких, звичайно, відносяться канали еротичного характеру та такі, що транслюють насилля. Музичні канали, на кшталт М1, де транслюються кліпи з відвертими сценами і занадто оголеними жіночими тілами, також підпадають під категорію «небажаних». Як не дивно, але канали, що транслюють сучасні мультфільми, також бажано занести в чорний список, бо більшість з них спотворюють сприйняття реальності дитиною особливо дошкільного і раннього шкільного віку.

Вченими доведено, що психіка дитини раннього дошкільного і шкільного віку сприймає інформацію буквально. Тобто, якщо дитина переглядає мультфільм, де постійно лупцюють та шкодять, насміхаються та зневажають, а ми – дорослі – це схвалюємо, то все побачене сприймається як нормальне явище, яке дозволено впроваджувати в життя. Але згодом батьки шоковані поведінкою своєї дитини і шукають відповідь на питання, чому раптом дитина під час гри виявляє агресію, дозволяє собі речі, які не є характерними з огляду на виховання в сім`ї. Також, бажано спостерігати за реакцією дитини після перегляду мультфільмів або коміксів, в яких супергерої рятують світ. Таким мультфільмам характерні падіння та стрибки, агресивна поведінка героїв і вони можуть спровокувати зниження порогу чуттєвості до небезпеки у дитини, загострити бажання в наслідуванні і привести до небажаних травматичних наслідків.

На сьогоднішній день про вплив сучасних мультфільмів на дітей та шкоду телебачення загалом психологами написано та знято багато матеріалів спеціально для тих батьків, кому не байдуже якими виростуть їх діти. Кожному з батьків необхідно дізнатися більше про те, як може впливати блакитний екран на розвиток наших дітей, якщо не контролювати, що саме вона дивиться.

Комп`ютер з пелюшок.

Друга річ, якою навчаються маніпулювати діти дитсадівського віку після ложки – це комп`ютерна мишка. Найменший вік дитини-геймера, що мені відомий – 2,5 роки. Ця дитина не ходить до дитячого садка, проводить весь час дома, а коли мама вже силоміць відтягує його від монітора, після 3-ох проведених за комп`ютером годин, розпочинає істерику ще на 2 години. Він погано говорить, погано бачить. Факт впливу цієї іграшки для дорослих на свідомість та здоров`я дитини, як то кажуть, «на лице».

Для багатьох дітей гратися в комп`ютерні ігри набагато цікавіше, аніж погуляти зі своїми друзями в футбол, зайнятися спортом або пограти в настільні ігри. В Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають: у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку; комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок; у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції,навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

Не буду затримуватися на тому, як комп`ютер впливає на зір дитини. Будь-якому дорослому ця інформація відома. Яка небезпека очікує дитину в мережі Інтернет ми, дорослі, теж знаємо. І все що нам необхідно зробити – це не дати можливість своїй дитині порсатися у всій цій кількості зайвої для неї інформації без нашого контролю і, тим більше, стати жертвою віртуальності.

Необхідні кроки:

На сьогоднішній день можна перераховувати безліч сторонніх факторів, що шкідливо впливають на наших дітей, промиваючи їм їх маленькі несвідомі мізки. Батьки лише можуть застерегти від деяких з них. Основними серед них є ті, що згадуються в цій статті.

Коли ми на роботі, а діти, то найменше, що можемо зробити – це забезпечити дитині дозований доступ як до телевізора, так і до комп`ютера. Ви маєте право і можливість на деякий час заборонити, відключити, заблокувати, сховати будь-яку техніку, яку вважаєте за потрібне, для користі і безпеки вашої ж дитини. Поговоріть зі своїми дітьми, наведіть їм негативні приклади з життя, покажіть фотографії з наслідками для здоров`я або з нехарактерним емоційним станом людини, які спровокували телебачення або комп`ютер. Давайте завдання читати, малювати, писати, прибирати свої речі. І, звичайно, перевіряйте, що було зроблено, коли ви вдома.Та ніщо не замінить дитині корисно проведеного часу разом зі своїми батьками. Намагайтеся знайти більше вільного часу для своїх дітей, і вони вам будуть безмежно вдячні. Ви для них найкращий друг і вчитель, навіть, якщо вони про це ще не здогадуються

Як згасити спалах агресії?

Агресивна дитина – це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й ще нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із засобів психологічного захисту.

Такі діти використовують будь-яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Дивний спосіб привернути увагу, але для такої дитини це єдиний механізм зниження психоемоційного напруженняю.

Причина агресивності майже завжди - це сімейне неблагополуччя. Більшість дітей виховується в сім'ях, де агресивність проявляється в поведінці батьків. А іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням.

Агресія – це енергія подолання боротьби, відстоювання своїх прав і інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії дитини?

Психологи вважають, що стосовно агресивних дітей дорослі ні в якому разі не повинні виявляти агресивність у відповідь. Річ у тім, що коли агресивну поведінку суворо карати, дитина під впливом страху навчиться придушувати власні вияви агресивності, але це не означає, що таким чином зменшиться її гнів і почуття помсти. Та агресивність, яку придушують удома або в дитячій установі, буде виявлятися в інших місцях: на вулиці, в гостях… Таке явище називається перенесенням агресивності. Уміння дорослих володіти собою - найкраща гарантія розвитку самовладання в дітей. Дорослі повинні приділяти дитині більше уваги, в певній ситуації проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих заспокоює дітей, позитивно впливає на їх стан.

Не можна карати і сварити. Коли батьки сварять дитину, стверджуючи, що вона боягуз, ледар, ідіот, негідник, то дитина вірить в сказане. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.

Слід запам’ятати:

- якщо дитину постійно примушують – вона вчиться ненавидіти;

- якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;

- якщо дитину висміюють – вона стає заляканою;

- якщо дитина зростає в докорах – вона починає жити з почуттям провини.

І навпаки:

- якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;

- якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;

- якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;

- якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;

- якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;

- якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Раніше для зняття агресії використовували предмети – замінники «ворога» ( гумові груші, подушки тощо), особливо це використовувалося у іноземній психотерапії. На сьогоднішній день ні психологи, ні психіатри а також педагоги не рекомендують використовувати такі предмети, тому що зриваючи злість на груші малюк мститиме уявному ворогові і задоволення одержить аморальне: «Ух! Помстився – так йому й треба!». Сьогодні дитина відлупцює грушу, а завтра… чому б не кішку або песика чи молодшу дитину і так далі.

Можна спробувати розвеселити дитину, згасивши тим самим спалах агресії.

Допомагають активні рухи – ходіння та біг по килимках-матрасах з різними наповнювачами (каштанами, жолудями, ґудзиками, галькою).

- «Заспокійливий стілець»

Щоб перебороти негативні емоції запропонувати дитині посидіти хвилинку на стільчику, який забере його гнів.

Переключити дитину зі зла на добро – пропозиція допомогти «Допоможи мені, будь ласка, зібрати, намалювати, полити і т.д.

Арттерапія.

- запропонувати «намалюй свій гнів» пожмакай його і викинь, або розмалюй образу веселими фарбами.

- також допомагає гра на музичних інструментах. Діти, які поводяться агресивно полюбляють бути в центрі уваги, тому варто віддавати їм провідні ролі в танцях, рухливих іграх, бути помічником вихователів.

Якщо дитина бере чуже

Давайте згадаємо, практично у кожного з нас коли не будь з’являлося бажання присвоїти щось чуже, інколи ми навіть говоримо це вголос: «Добре було б банк пограбувати чи ювелірний магазин», чудово розуміючи що ніколи не підемо на це. А інколи батьки дійсно дозволяють собі взяти на очах у дітей щось чуже: яблука з сусідського саду, газети з чужого ящика і т.п. Нажаль, і наша культура останнім часом пропагандує дещо інші цінності (благородні розбійники, насилля в ім’я добра та ін.)

Що відчувають батьки коли зустрічається з дитячими крадіжками? Розгубленість, страх, сором. І, природно, виникає питання, як себе вести і що робити в цій ситуації.

Діти, до моменту оцінки їх вчинку дорослими, не розуміють, погано вони вчинили чи добре. В два роки малюк не усвідомлює, що є чужа власність, для нього все спільне, але в п’ять – сім років крадійство говорить про певні пробіли в моральному вихованні (мова не йде про дітей, що живуть в неблагонадійних сім'ях) і для батьків це дзвіночок, щоб замислитися: чи все в порядку у дитини, чи не відчуває вона дискомфорт, можливо, навіть і в сім'ї (холодність, байдужість безпосередньо до дитини, незадоволеність її життєвих потреб, відчуженість між батьками і т.п.). Можливо таким чином, дитина хоче привернути до себе увагу батьків, навіть ось таким негативним способом.

Звичайно, краще попередити крадіжки, виховуючи у дитини правильне відношення до чужої власності, обов’язково звертаючи увагу дитини на переживання людини, яка втратила щось. «Буде тобі приємно, якщо хтось візьме без дозволу твою улюблену іграшку? Якщо тобі захочеться взяти щось чуже, подумай, чи буде це приємно тій людині і чи принесе тобі радість чуже горе?» Будьте уважні до того, що відповість ваша дитина, як далеко вона зайшла в своїх роздумах на цю тему. Познайомте її з правилом «Поступай так, як хочеш щоб поступали з тобою». корисно розбирати різні ситуації, використовувати для прикладу дитячі оповідання на цю тему. Дитина повинна твердо засвоїти, що за крадіжку обов’язково буде покарання, що вона приносить моральні страждання, а володіння украденою річчю не завжди приносить те задоволення, яке хотілося б отримати.

Як правильно себе поводити, спіймавши «крадія»:

· ніколи не виясняйте нічого на гарячу руку;

· ніколи не звинувачуйте дитину в крадіжці, навіть якщо крім неї більше нікому. Виключення – коли ви застали її на місці злочину, але і в цьому випадку добирайте слова. Дайте дитині зрозуміти, як вас це засмучує. Спокійна бесіда, обговорення ваших почуттів, сумісний пошук вирішення будь-якої проблеми, краще, аніж вияснення відносин.

· залишайте малюку шлях до відступу. Якщо ви впевнені, що річ взяв він, але йому важко в цьому зізнатися, підкажіть, що те, що він взяв можна непомітно покласти на місце. Так, для маленьких дітей підійде наступний хід: «У нас вдома, мабуть, завівся домовинок, давай поставимо йому гостинці, а він подобрішає і поверне нам пропажу»;

· украдену річ необхідно повернути хазяїну, але не обов’язково заставляти дитину це робити самостійно, краще піти разом з нею;

· звертайте увагу на те, з ким дитина дружить. Вона могла потрапити під поганий вплив.

Таким чином, завдання батьків вчасно, а головне правильно відреагувати на вчинок дитини, щоб зберегти щирі й довірливі відносини з дитиною, дозволити їй повірити в свої сили.

«Проблема насильства
над дітьми дошкільного віку»
В різні часи і в різних культурах розвиток суспільства супроводжувався появою парадоксів і протиріч. Один із унікальних парадоксів 21-го століття пов'язаний з відношенням суспільства до дітей. Цивілізовані країни витрачають багато коштів, прагнучи підвищити рівень народжуваності, в той час як суспільство і спеціалісти б’ють тривогу з приводу збільшення випадків насилля над дітьми. Невипадково останнім часом на сторінках наукової преси, газет та журналів, радіо та телебачення обговорюються питання про суть насилля в суспільстві. Вразливість дітей і можливість створення для них безпечних умов життя.
Практично кожну дитину карали в дитинстві батьки, педагоги чи родичі. В свідомості дорослих людей склався досить стійкий стереотип: без застосування покарання виховати дитину неможливо. Однак, практика показує, що не всяке покарання допомагає досягненню благородної мети – виховання. Більш того, форми покарання, які обирають батьки в процесі виховання дитини, можуть заподіяти тяжку шкоду особистості дитини.
Покаранням вважається певний вплив, спрямований на усвідомлення людиною свого вчинку. Специфіка покарання розпізнається по двом ознакам:
1. Покарання повинно бути справедливим, відповідним вчинку.
2. Покарання не повинно принижувати людську гідність, а той, хто карає, будь-то батьки, педагог, чи хтось інший, не повинен прагнути до влади над жертвою. ПОРУШЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦИХ ОЗНАК ПЕРЕТВОРЮЄ ПОКАРАННЯ В НАСИЛЛЯ.
В реальному житті ці ознаки стираються, або ігноруються тими, хто карає.
Домашнє насилля – це свідома поведінка людини, за допомогою якої вона досягає абсолютної покори і контролю над дітьми. Причин насилля над дитиною багато. Психологи, перш за все, відмічають наступні: Рукоприкладство батька до доньки пов’язане з проблемами сексуального характеру. За допомогою фізичного покарання він знімає з себе тягар незадоволених потреб, або відшкодовує моральний збиток від поганих відносин з дружиною. Жорстоке відношення батька до сина пояснюється суперництвом через кохання дружини. Жінка здійснює насильство над своїми дітьми, взявши за приклад батьківську сім'ю. Жорстоке покарання стало для неї стереотипом виховання. Всі ці причини ховаються у підсвідомості людини. Дуже часто батьки карають своїх дітей за неслухняність. Насилля, жорстоке поводження з дітьми відбувається за стінами рідного будинку, там, де сторонні цього не бачать. Ризик насильства зростає, якщо у батьків спостерігаються такі психологічні характеристики як ригідність ( складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини), домінування, тривожність, роздратованість (особливо на провокуючу поведінку дитини), низька самооцінка, депресивність, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації. Негативне ставлення батьків до оточення та неадекватні соціальні очікування стосовно дитини. Низький рівень соціальних навичок. Відсутнє вміння вести переговори, вирішувати конфлікти й проблеми, справлятися зі стресом, просити допомоги в інших. Насильство над дітьми є сімейною таємницею, яка ретельно приховується і не обговорюється відкрито.
Ризик застосування батьками насильства по відношенню до дітей збільшують виражені у них психопатологічні відхилення, знервованість, депресивність, схильність до суїцидів. Алкоголізм та наркоманія батьків і, як наслідок, психофармакологічні проблеми й афективні порушення: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, порушення координації, послаблений контроль над своєю поведінкою, зниження критики, зміни особистості та ін. проблеми. Відсутність належних батьківських навичок і почуттів. Дефіцит батьківських почуттів і навичок найчастіше характерний для молодих, розумово відсталих, психічно хворих батьків. Частіше за все застосовують насильство до дітей такі родини: родини батьків-одинаків, багатодітні родини,вітчим у родині або прийомні батьки. Ризик сексуального насильства над дівчинкою збільшується в родинах із нерідним батьком.
Досвід підтверджує, що батьки, які використовують насильство для врегулювання конфліктів один з одним, схильні використовувати його і по відношенню до дітей. Жінки, що зазнають насильства від чоловіка, ймовірно частіше застосовують його до своїх дітей.
Насилля зі сторони близької людини, в якій дитина завжди намагається знайти опору і підтримку приносить велику психологічну і фізіологічну шкоду. В цьому випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування всіх її членів.
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.
1. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
2. Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
3. Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Насилля викликає значні емоційні потрясіння – стресові стани, які хворобливо впливають на стан всього організму.
Основними ознаками стресового стану у дітей є:
- Порушення сну (дитина погано засинає і неспокійно спить);
- Дитина швидко втомлюється (загрузки, які давались їй легко, важко переносяться на даному етапі);
- Дитина часто плаче, безпричинно ображається або надто агресивна;
- Дитина розсіяна, забудькувата, невпевнена в собі, непосидюча. У неї спостерігаються нав’язливі рухи;
- Труднощі в дотриманні дисципліни, чи навпаки, дитина надто забита, безвольна;
- Боїться контактів, прагне залишитися на самоті, вперта, схильна до істерик;
- Дитина постійно жує чи смокче щось, чого раніше за нею не спостерігалось;
- Ознаками стресового стану дитини є тремтіння рук, качання головою, похитування плечами, ігри з статевими органами, денне нетримання мочі;
- Деякі діти в стані тривалого стресу починають втрачати вагу, виглядають змарнілими, або ж навпаки, у них починає розвиватися ожиріння;
- Розлади пам’яті, уяви, слабка концентрація уваги, втрата інтересу до всього, що раніше викликало активність.
Діти, які знаходяться в стані психологічного стресу частіше за все відчувають тривогу, невпевненість, злість, і завжди – СТРАХ.
В ситуації тривалого стресу можуть розвинутись психологічні відхилення і проблеми: розвиваються хвороби, діти відстають в рості, розумовому розвиткові. Пережите в дитинстві насилля накладає відбиток на подальше життя дитини.
Основна небезпека жорстокого поводження батьків з дітьми полягає в тому, що б’ючи їх, чи негативно впливаючи на їх психіку шляхом погроз ображань та принижень вони створюють умови для виникнення і наступного закріплення в дітях психічних аномалій, що містять жорстокість. Погрози та примушування викликають почуття страху, незахищеності. Почуття страху веде до внутрішнього опору: агресивності в одних випадках і апатії, байдужості, пасивності в інших. Такі психологічні проблеми тягнуть за собою проблеми педагогічні: лицемірство, грубість, обман. Насилля в сім'ї веде до відчуження дитини, а за відчуженням іде неслухняність та важковиховуваність.
Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію однієї літньої дами. Коли вона була молодою матір'ю, то вірила, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, їй здалося, що він уперше в житті заслуговує на те, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і тривалий час не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш кинути у мене!» Тут мати також розплакалася, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче завдати мені болю. Для цього і камінь стане в пригоді...». Потім жінка поклала камінь на кухонну полицю, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент,— жодного насилля!..» Непогано було б нам усім покласти на кухонну поличку невеликий камінець, як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!
Фізичні покарання і їх наслідок – психічні травми стають ланками одного кола насилля, яке тягнеться з покоління в покоління. Людина, що зазнала насилля, сама стає джерелом насилля по відношенню до своїх і чужих дітей. Уникнути негативних наслідків покарань можна при дотриманні таких умов:
1. Не застосовувати фізичні покарання.
2. Батьки повинні дати відчути дитині, що люблять її, не дивлячись на покарання, що її позбавляють любові, уваги й турботи лише на якийсь час, що батьки не менше дитини засмучені такою ситуацією.
3. Покарання повинно відноситись не до всієї особистості дитини, а до конкретного випадку за який її покарано.
Як запобігти труднощам адаптації

Пам'ятка для батьків
· Готуючи дитину до відвідування дитячого садка, докладно розкажіть їй, як удень вона ходитиме до дитячого садка, а ввечері вдома ви разом робитимете щось цікаве.
· Ідучи будь-куди, завжди розповідайте дитині, що буде, коли ви повернетеся, щоб вона була впевнена, що потрібна батькам.
· Навчайте дитину вдома необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.
· Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи захотілося б вам кожний день проводити з ними? Якщо так, упевнено «віддавайте» свою дитину їм.
· Збираючись вести дитину в дитячий садок, домовтеся з вихователем, що впродовж певного часу відвідуватимете дитячий садок разом із дитиною. Водночас дослухайтеся до його рекомендацій щодо цього.
· Ведучи дитину до дитячого садка, дайте їй маленьку іграшку, сказавши: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, притисни її до себе. І я одразу про тебе подумаю». Ілюзія зв'язку з батьками дуже важлива для дитини. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію.
· Частіше висловлюйте дитині свої почуття, проявляйте їх.
· Завжди знаходьте час вислухати, що саме непокоїть вашу дитину, які в неї виникають труднощі, а також чого вона досягла.
· Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та збережувальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини.
· Пильнуйте, аби дитина відвідувала дитячий садок лише здоровою.
Почувайтеся компетентними батьками, вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна впоратися, якщо її розв'язувати, а не відкладати.
«Ідемо до дитячого садка»
Майже в кожній родині, де є маленька дитина, у батьків виникають питання, з якого віку віддавати дитину в дитячий садок і наскільки комфортно їй там буде. Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок. Щоб допомогти вашій дитині безболісно ввійти в життя дитячого садка й успішно адаптуватися, допоможуть наступні поради:
■ Найважливіше - це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з вами.
■ Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.
■ Про майбутнє оформлення до дитячого садочку говоріть з дитиною, як про радісну подію. Бажано в присутності дитини не висловлювати своїх власних побоювань. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти.
■ Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до виховательки та скажи: «Я хочу пити», і вихователь наллє тобі води» .
■ Намагайтеся розвивати та заохочувати дитячу самостійність. Домашній режим краще заздалегідь узгодити з режимом садочку.
■ Прийдіть заздалегідь у дитячий садок і познайомтеся з обстановкою, з дітьми, з вихователями... Краще це зробити, коли діти гуляють на вулиці або грають у груповій кімнаті. Розкажіть вихователям про індивідуальні особливості вашої дитини, що їй подобається, що ні, які в неї вміння та навички, що поки не робить самостійно. Бажано разом з вихователем визначити, які методи заохочення й покарання прийнятні для вашої дитини.
■ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити вас.
■ Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку, нехай іграшка ходить разом з нею щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Розпитуйте, що з іграшкою відбувалося в дитячому садку, хто з нею дружив, чи не було їй сумно. Таким чином, ви довідаєтеся, як дитині вдається звикнути до дитячого садку.
■ Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, орієнтуйте гру на позитивні результати.
Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації вашого малюка.

ВИРОБЛЕННЯ У ДІТЕЙ НЕГАТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО КУРІННЯ І ПИЯЦТВА

Мораль дітей така: в дитячому віці для них закон — думка батьків, для молодших школярів — думка вчителя, для підлітків — думка товаришів. Ось чому ефективно переконувати дітей у тому віці, коли батьки для них — закон, надалі ефективність таких бесід та лекцій буває мінімальною: підлітків, наприклад, зовсім не лякає «вбитий нікотином кінь» і тисячі шкідливих речовин, що містяться в сигаретах. Вони чудово знають про це і... курять.

Рефлекси, набуті в ранньому дитинстві, які підтримуються в майбутньому, залишаються на все життя.

Цей науково обґрунтований факт можете використати ви, батьки, для боротьби з курінням та пияцтвом.

Тактика проведення занять боротьби з курінням в сім'ях, де є курці, та в сім'ях, де ніхто не курить, неоднакова.

І. Розглянемо спочатку це питання щодо сім'ї, в якій цієї шкідливої звички немає ні в кого з її членів. Заняття з дитиною з вироблення в неї негативного ставлення до куріння зводиться, як уже було зазначено, до вироблення негативного рефлексу, і чим раніше ми почнемо виробляти цей рефлекс, тим міцнішим та дієвішим він буде. Гуляючи з дворічним малюком, доступною для його віку мовою слід розказати, вказуючи на курця, що куріння — погана звичка дорослого та підлітка: «Дядя курить, це погано , він захворіє...». Говорити з дитиною потрібно емоційно, переконливо, наголошуючи на словах «хворий», «погано».

Бажано бесідувати про шкідливість куріння кілька разів на місяць, підтримуючи у дитини негативний рефлекс. У 3 роки бесіда з нею може бути приблизно така: «Коли цей дядя, який курить, ще навчався в школі, йому погані хлопці дали цигарку він закурив, швидко звик і не може відвикнути. Це погано, у дяді буде слабке здоров'я...»

У 4 роки вже слід розказати дитині, що куріння— шкідлива звичка, від якої дуже складно відвикнути, це — хвороба, від якої дуже складно вилікуватись: «Шкода дядю: він не житиме довго. А наш тато — молодець, він сильний, вольовий, тому не курить і буде здоровим...». Три - чотирирічні діти після таких бесід ставлять безліч запитань: чому дядя робить погано, чому його не можуть вилікувати. Під час відповідей на ці запитання ви ще раз підкреслите, що лікарі, на жаль, не можуть вилікувати дядь і тьоть, які курять, а тому їм і доводиться робити «погано» — курити. Якби цим дядям і тьотям розказували, коли вони були маленькими, що куріння — це хвороба, від якої складно вилікуватись, то, можливо, вони не набули б цієї шкідливої звички. Кожного разу під час бесіди підкреслюйте: краще не починати курити. Після бесіди для збереження емо­ційної рівноваги дитини переведіть розмову на щось приємніше: завжди навколо вас літають зграйки горобців, ось і розкажіть малюку, які корисні, трудолюбиві наші горобці, поспостерігайте разом за їх поведінкою, погодуйте їх, а вони заспівають вам.

Не забувайте періодично підкріплювати негативний рефлекс, слід детальніше розкрити тему про шкідливість куріння та його наслідки.

Коли вік дитини наблизиться до шкільного (5—6років), потрібно сказати їй (не забувайте про дівчаток!), що потяг до куріння у різних людей неоднаковий, дітям із сімей, де курять батьки, курили їхні діди, достатньо «спробувати» покурити 1— 2 рази,і вони вже стануть курцями, звикнуть, «захворіють», а дітям із сімей, у яких ніхто не курить і не курив, можна попробувати 2—3 рази, і потім вони звикнуть до куріння.

Чому потрібно говорити їм це? Справа в тому, що як би ми не переконували, не говорили з дитиною про шкідливість куріння, бажання попробувати у дітей велике, і багато хто з них робить це.

Підлітки які курять, 10—12-річні курці нерідко є для дітей прикладом дорослості, а самі курці цього віку вважають себе май­же героями. Тому, коли проходите з дитиною повз таких «героїв», потрібно сказати їй: «Поглянь: вони курять, вважають себе героями, а насправді вони слабаки — попробували курити і, не маючи сили волі, стали наркоманами, хворими...»

Скільки заперечень чуєш у відповідь: «Ні, Володя найсильніший, він усіх б'є ...». І треба бути підготовленим, вміти переконати дитину в протилежному.

П. Для дітей, у сім'ях яких курять один або обидва батьки, бесіди про шкідливість куріння повинні бути частішими, наполег­ливішими, переконливішими. Якщо в таких сім'ях не розпочати з раннього віку виробляти у дитини негативний рефлекс до куріння, вона з віком обов'язково куритиме, бо бесіди на цю тему в старшому віці марні. Ви повинні бути переконані й знати, що все те, про що ви говорите, — істина. А якщо це не так, то діти відчують у вашій розмові фальш, невпевненість у сказаному, і тоді бесіди з дитиною будуть марними.

В романі «Анна Кареніна» Л.Толстой писав: «Притворство в чем бы то ни было может обмануть самого умного, самого проницательного человека, но самый ограниченный ребенок, как бы оно ни было искусно скрываемо, узнает его и отвернется».

Батьки, які курять, під час розповіді про шкідливість куріння повинні вказувати на себе, розказуючи правду про те, як почали курити, як «захворіли», а тепер не можуть позбутись цієї звички.

Мама, яка не курить, бесідуючи з дитиною і вказуючи при цьому на батька-курця, може сказати малюку: «Мені шкода тата, він хворий і може довго не прожити...».

Уявляю, як протестують у душі курці, почувши: «хворий», «довго не прожити» і висувають свій довід на користь «невинності» куріння: «Той курив все життя і прожив 80 років». Можливо, але хіба неможливо припустити й інше: якби він не курив, то прожив би не 80 років, а значно більше — 100, а може й 120 років, людина може жити стільки. Чому таке можливо? Ми так влаштовані, що в статевій клітині, в ДНК, закодовано всі основні ознаки людини: колір очей, властивості характеру, конституційна особливість організму, довголіття, музичні здібності і т.д. Скільки у нас таких генів? Сотні тисяч. Кожній людині властиве щось своє — багато залежить від її спадковості. Але людина здатна навмисно шкодити собі —пити, курити. Ці шкідливі фактори не минають для потомства безслідно: вони «відкладаються» в генетичній, імунологічній пам'яті організму і, як правило, дитина вже народжується схильною до пияцтва та куріння.

Вироблення умовного рефлексу проти алкоголізму потрібно починати також з раннього віку. Коли зустрічаєте п'яного, бесідуйте з дитиною: «Як соромно, що люди іноді втрачають людське обличчя...»

Це — біда, це — хвороба, і маленька людина, якщо звернути на це її увагу, не тільки зрозуміє це лихо, а й на все життя запам'ятає, що ніколи людині не можна бути в такому стані, і за умови закріплення рефлексу (навіть якщо в сім'ї п'є батько) у майбутньому буде позитивний ефект. Не можна недооцінювати можливості три - чотирирічної особистості!

Методи, принципи і тактика вироблення негативного рефлексу до пияцтва такі самі, яку виробленні негативного рефлексу до куріння.

Неправильна мода, великий інтерес дітей до всього таємничого та забороненого, легка доступність тютюнової продукції навіть для дітей дошкільного віку — ось три кити, на яких тримається дитяче та юнацьке куріння. І хоча в нашій країні заборонено продаж цигарок та папірос неповнолітнім, їм не складно роздобути «куриво» . Тому боротьбу з курінням та пияцтвом потрібно вести постійно та не покладаючи рук —забагато бід вони приносять суспільству, забираючи здоров'я як дорослих, так і дітей.
Кишенькові гроші – найкращий спосіб виростити успішну людину.

Коли мама й тато вміють розпоряджатися грішми й відкривають свій досвід дитині (зважаючи на її вік для сприйняття інформації) — це найкращий спосіб виростити успішну людину. Багато батьків вважають неправильним обговорювати з дітьми фінансові питання. На думку психологів, розмова з дітьми про гроші — важлива складова фінансового виховання.

Діти, позбавлені власних грошей, майже завжди починають обдурювати своїх батьків.

Кишенькові гроші — це не нагорода за гарну поведінку й навчання й не плата за допомогу. Це один із прийомів виховання з метою навчити дитину поводитися з грошима й правильно їх витрачати. Ці гроші дитина може використати, як їй заманеться, не звітуючи перед батьками. Коли батьки контролюють витрати дитини, вони позбавляють її сенсу мати кишенькові гроші.

Наявність у дитини кишенькових грошей створює для неї можливість самостійно приймати рішення щодо необхідності тієї або іншої покупки. Замість постійних прохань що-небудь купити дитина може вибрати предмет, час і місце покупки. Обмеженість суми змушує її визначати пріоритети й аналізувати можливі варіанти витрати засобів (грошей).

Отже, якщо ви вирішуєте видавати своєму синові або дочці кишенькові гроші, ви повинні визначити для себе кілька аспектів.

• 3 якого віку починати? Вважається, що з 6—7 років діти вже розуміють, що гроші губити не можна, їх можна витратити з користю.

• Скільки давати? Сума буде залежати, насамперед, від фінансового становища родини й від віку дитини. Починати потрібно з малих сум. Визначте, скільки грошей ваша дитина зможе витратити «розумно», відповідно до свого віку. Запити й потреби дітей постійно ростуть разом із ними, тому повинні збільшуватися й кишенькові надходження. Тут можна обговорити, які витрати дитина зможе самостійно оплачувати зі своїх засобів (похід у кіно, подарунки друзям й т.д.). У міру дорослішання дитини збільшуйте суму, додаючи витрати на проїзний квиток, шкільні сніданки, канцелярські товари. Участь дитини в опла­чуванні власних витрат у плані фінансових навичок дуже корисна для її дорослого життя.

• Як часто давати гроші? Діти, на відміну від дорослих, по-іншому сприймають час. Календарний місяць для них досить великий термін. Якщо дитині молодшого віку видати кишенькові гроші відразу на весь місяць, то, напевно, вона не зможе ними грамотно розпорядитися (витратить відразу всю суму). Тому потрібно пам'ятати принцип: що менший вік, то частіше слід давати гроші. Однак дітям старшого віку доцільніше видавати кишенькові гроші раз на місяць — це підводить їх до усвідомлення такого поняття як «бюджет». Діти, позбавлені власних кишенькових грошей, майже завжди починають обманювати своїх батьків.

• Як контролювати? Якщо ви жорстко встановлюєте, що можна купувати на кишенькові гроші, а що не можна, то вони як інструмент розвитку самостійної навички втрачають сенс. Важливо навчити дитину радитися з вами при виборі дорогої покупки. Голос батьків у прийнятті дитиною рішення має бути винятково рекомендаційним. «Фінансові невдачі» дитини — це частина науки управління грішми. Тому слід змиритися із втратами й можливою нераціональною витратою засобів на першому етапі — гарні уроки не бувають безкоштовними.

• Із самого початку дитина повинна зрозуміти, чому батьки дають їй гроші, і які витрати, які раніше робили батьки, їй доведеться покривати зі своїх кишенькових грошей. Тільки не забувайте, що кишенькові гроші — це не прожитковий мінімум. Видача суми дитині повинна бути регулярною й своєчасною. Позбавлення кишенькових грошей не повинне використатися як покарання.
Ні виховній агресії в сім’ї!
Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, і, як і ми з вами, накопичує агресію в собі. Рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, випробує такий урок на батьках.
Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.
Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.
Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.
Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть дитину, якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!
Профілактика психологічних травм у дитини
Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможе їй зрозуміти - життя прекрасне.
Пам"ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, смовідданості та внутрішньої стабільності.
Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.
Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.
Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчиногк, результат діяльності.
Навчайте з оптимізмом ставитися до труднощів, розповідайте як їх долати.
Розвивайте власну силу волі та вимогливість до себе.
Пам"ятайте, що дитині потрібен час до відпочинку, не перевантажуйте її.
Допомагайте дитині повірити у себе та в свої сили.
Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.
ДОВІР'Я ТА РОЗУМНА БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ

Якщо хочеш погубити людину, дай їй все, що вона хоче.

(Народна мудрість)Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного батька чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері. Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій та сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про задоволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують людей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов'ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум'яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею. Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!!

Розумна батьківська любов?.. На чому вона ґрунтується? Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку.

Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, нав'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних проблем та ситуацій.

- А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

Ввічливою і зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможливо, у вихованні немає дрібниць.

Найбільше хиб батьки допускають при вихованні одинаків, які часто виростають егоїстами. Психологи називають таку дитину "кумиром у сім'ї". "Не сотвори собі кумира", - попереджає Святе Письмо.

Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає. Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір'ю найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначатися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викликайте страху від спілкування з вами. Це може стати однією з причин скритності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.
«СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ШКОЛИ У ДОШКІЛЬНИКА»

1. Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань, умінь і навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.

2. Прагніть не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші — у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).

3. Заняття вимагають систематичності: 10—15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година-дві у вихідні.

4. Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б іще краще».

5. Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з дитиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.

6. Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.

7. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.

8. Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.

9. Читайте розповіді про школу, школярів, учителів.
10. Прагніть створити у дитини адекватне, об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього учня. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає
ЧИ МОЖЕТЕ ВИ ПОВНОЦІННО ВИХОВУВАТИ ДИТИНУ ВДОМА? Тест

1.Чи є у вашої дитини своя кімната?

(Так — 5 балів, ні — 1 бал.)

2.Чи щодня ви приділяєте увагу дитині?

(Так — 5, ні — 1.)

3.Чи терпимі ви, коли вона вередує, погано їсть?

(Завжди — 5, іноді — 3, ні — 1.)

4.Чи вибачаєте ви своїй дитині вередування?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

5.Чи вдаєтеся до тілесних покарань?

(Так — 1, іноді — 3, ні — 5.)

6.Чи хотіли б ви, аби ваша дитина у всьому з вами радилася?

(Так — 1, іноді — 3, ні — 1.)

7.Ваша дитина слухняна? (Так — 5, іноді — З, ні —1.)

8.Якщо ви щось не дозволяєте, чи пояснюєте причину?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

9.Чи вимагаєте від своєї дитини виконання всіх її обов'язків?

(так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

10. Чи стежите за спеціальною педагогічною літературою?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)


Результати:

10—23 бали. Ви неправильно виховуєте своїх дітей. Що менше набрали балів, то більше це проявляється. Якщо у найближчий час не зміните методи свого виховання, може трапитися, що дитина і замкнеться.

24—37 балів. Ваші погляди на виховання загалом правильні. Але необхідно виявляти більшу турботу про дитину, інакше у вас виникнуть проблеми у стосунках із нею.

38—50 балів. Ви заслуговуєте на велику вдячність, звання «здібний вихователь». У вас достатньо терпіння, наполегливості й любові до дитини. А це дуже важливо!

Коментарi