ШКІЛЬНА ТРВОЖНІСТЬ ТА ПЕРЕДУМОВИ ЇЇ ВИНИКНЕННЯ В ДІТЕЙ

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю.

Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.

Причини розвитку тривожності у дітей: - відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки; - відкидання і ворожість, що демонструються дорослими; - дитина, як дзеркало, відображає батьківські тривоги; - до дитини пред'являються завищені вимоги; - авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною; - негнучка, догматична система виховання; - несприятливі мікросоціальної та побутові умови; - протиріччя між високими домаганнями, викликаними захвалюванням, і реальними можливостями дітей. У дітей молодшого шкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру і її можна відносно ефективно подолати, або хоча б істотно знизити тривожність дитини.

Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримуватись вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах проявити будь-яку ініціативу.

За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні риси дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні риси. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.

Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині. Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем тощо. Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєї дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя. Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина почитиє хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується. Тривога часто є результатом суперечливих вимог до дитини з боку однаково близьких їй людей. Тому ні в якому разі не можна маніпулювати дітьми, перетягаючи їх, як канат, то в одну, то в іншу сторону. Дорослий, котрий по-справжньому уболіває за дитину, не стане агресивно відкидати думку іншого значимого дорослого, до якого дитина також прислухається. Ні в якому разі не можна ставити маленьку людину перед необхідністю вибору: "Кого більше любиш - тата чи маму?". Коли дитина приходить до школи, у її оточенні з'являється, крім батьків, учитель, авторитет якого, зазвичай, дуже високий. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного. Чим вищим є авторитет дорослих в очах дитини, тим більша відповідальність за її емоційне благополуччя лежить на них. Дорослий повинен і сам бути несуперечливим у своїх вчинках і діях. Якщо сьогоднішніми рішеннями ми закреслюємо те, що проголосили вчора, це потрібно чесно пояснити дитині. Чесність і щирість дорослих - одна з найважливіших основ емоційного благополуччя дитини. Часом уявлення про бажані якості дитини виявляються настільки привабливими, що затьмарюють очі дорослих і ніяк не співвідносяться з реальними можливостями. Перш ніж наполягати на чому-небудь, уважно придивіться до дитини: ви напевно побачите те, що для неї по-справжньому цікаво, відгукніться на її перші спроби знайти щось для душі. Ви позбавите її від тривожної необхідності поєднати те, що подобається вам, з тим, що подобається їй самій. Для цього необхідно дитині довіряти. Якщо дитина живе серед тих, хто їй довіряє, вона спокійна, впевнена, вміє правильно оцінити себе. Недовіра часто породжує непевність, внутрішню боротьбу, тривогу. Щоб дитина була впевнена у собі, щоб через будь-яку дрібницю не впадала у паніку, за нею завжди повинно залишатися право на власний вчинок, на нагороду чи розплату за нього. Дуже важливо, щоб дитина зберегла щирі і глибокі контакти з кимось з дорослих, але цей контакт не для контролю, а для своєчасної допомоги, не для втручання в справи дитини, а для емоційної підтримки. Важливо пам'ятати: чим більше сфер спілкування у дитини, тим більше шансів, що хоча б в одній з них вона знайде підтримку. Без особливої потреби не обмежуйте коло спілкування ваших дітей.

Безумовне прийняття дитини забезпечує її емоційне благополуччя. Безумовне - значить без всяких умов. Ні оцінки, ні досягнення дітей не повинні розглядатися як основна цінність: Докоряючи дитині за лінь і неуспішність, не забудьте сказати, що впевнені в її можливостях, що цінуєте її як людину і тим більше засмучені ситуацією^що виникла. Дитина повинна знати: вона гарна, любима і буде такою завжди.

Потрібно вміти розрізняти прояви тривоги дитини, щоб не сварити її за те, за що потрібно пожаліти, не вимагати того, чого дитина не в змозі виконати. Слабким місцем тривожних дітей часто є підвищена стомлюваність і ускладнення при входженні у контакт. Знаючи це, вчитель запитає такого учня не на початку і не наприкінці уроку, а в середині, зайвий раз раніше відпустить наприкінці дня додому, не буде підганяти на контрольній роботі.

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним. Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших. У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей. Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили.

Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

Нагадуємо, що причинами тривожності та пасивності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпомічними, бояться розпочинати нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки дитини знижується.

Кiлькiсть переглядiв: 11

Коментарi